Протести почалися на Майдані Незалежності 21 листопада 2013 року, коли тисячі демонстрантів вийшли на вулиці Києва, обурені відмовою уряду підписати угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Три місяці конфронтації між українськими громадянами та режимом Януковича, що підтримувався Росією, призвели до понад ста смертей, причому найжорстокіші акти насильства відбувалися в період з 18 по 20 лютого 2014 року.
Серед документованих злочинів, вчинених «помираючим» режимом, була надмірна сила, застосована службами безпеки, що призвело до загибелі понад 100 активістів Євромайдану («Небесної сотні»), поранень понад 3000 цивільних осіб і принаймні декількох сотень довільних арештів. До цих пір невідома доля трьох зниклих учасників протесту.
"Ми змушені стверджувати, що управління спеціальними розслідуваннями, які є координаційним центром Майдану, руйнуються через суперечності в законодавстві, недостатнє фінансування та конфлікти з керівництвом Генеральної прокуратури. В цьому контексті, у ряді справ, пов`язаних з подіями на Майдані, Вища рада правосуддя ігнорує неналежну поведінку суддів. Незважаючи на весь пафос високопоставлених чиновників щодо «найбільш резонансної справи незалежної України», я маю сказати відверто: ми не зможемо визначити осіб, які вчинили ці злочини, і притягнути їх до відповідальності без участі міжнародної спільноти як у процесі розслідування, так і в процесі судового розгляду”
В Україні колеса правосуддя дійсно поверталися поволі, незважаючи на гостру необхідність підзвітності, про що свідчать численні зусилля українського громадянського суспільства та його міжнародних партнерів, мета яких – пролити світло на ці трагічні події. Наприклад, українські НУО та міжнародні партнери, включаючи Міжнародну федерацію за права людини (FIDH), подали декілька заяв прокуророві Міжнародного кримінального суду (МУС), закликаючи відкрити розслідування справ Євромайдану та різних форм переслідування мирних демонстрантів режимом Януковича. [1]
Незважаючи на те, що Україна ще не є державою-учасницею МКС, Суд має юрисдикцію щодо злочинів, вчинених в Україні на підставі двох заяв, поданих Україною 17 квітня 2014 року та 8 вересня 2015 року, в яких Україна прийняла юрисдикцію МКС стосовно злочинів, скоєних в контексті Майданівських протестів з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а також стосовно міжнародних злочинів, скоєних в Україні з 20 лютого 2014 року. 25 квітня 2014 року прокурор МКС ініціював попередню експертизу ситуації в Україні, аби визначити, чи є достатньо підстав для розслідування.
Менш ніж через два тижні після вбивств мирних протестувальників в Києві, Україна опинилася перед новими викликами: військовою окупацією Криму Росією і збройним конфліктом на Сході України, де озброєні повстанські групи, підтримані Росією, зіткнулися з українськими військовими силами в Донецькій і Луганській областях. У звіті, опублікованому у жовтні 2015 року FIDH та її організацією-членом, Центром Громадянських Свобод (ЦГС) і переданому прокуророві МКС, представлені широкомасштабні злочини, які здійснюються збройними силами так званих Донецьких і Луганських народних республік проти цивільного населення протягом усього конфлікту. Деякі з цих злочинів можуть дорівнювати військовим злочинам або злочинам проти людства відповідно до міжнародного права.
Зовсім недавно, у вересні 2018 року, делегація FIDH та її партнерська організація з Києва - Східноукраїнський центр громадських ініціатив (EUCCI) представили прокурору МКС конфіденційний звіт на 134 сторінках про сексуальні злочини, пов’язані з конфліктом і вчинені в незаконних ізоляторах у Східній Україні, і закликали МКС розслідувати ці військові злочини та злочини проти людства.
Незважаючи на численні заяви українських політиків про важливість ефективного розслідування, прогрес щодо підзвітності протягом цих п’яти років не можна назвати значним. 8 грудня 2014 року уряд України створив спеціальний департамент у складі Генеральної прокуратури для розслідування злочинів, скоєних під час Євромайдану. За даними Управління спеціальних розслідувань, до кінця 2018 року в розслідуванні було виявлено 442 особи, залучені до злочинів проти протестуючих, більшість з яких – державні службовці. Проте, з 288 справ, направлених до суду, лише 52 привели до винесення судових рішень, у тому числі 45 вироків, і жоден колишній співробітник правоохоронних органів не був засуджений.
Окрім того, наскільки це відомо нашим організаціям, українські чи сепаратистські органи влади не намагалися розслідувати і переслідувати міжнародні злочини, включаючи сексуальні злочини, вчинені на сході України.
Примітки
[1] Див. зокрема, звіт, поданий прокурору МКС у січні 2015 року коаліцією з 13 українських організацій за підтримки FIDH та Міжнародного партнерства з прав людини (МПП).