Україна

П’ять років безкарності за вбивство мирних демонстрантів на Майдані і за триваючі міжнародні злочини

Протести почалися на Майдані Незалежності 21 листопада 2013 року, коли тисячі демонстрантів вийшли на вулиці Києва, обурені відмовою уряду підписати угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Три місяці конфронтації між українськими громадянами та режимом Януковича, що підтримувався Росією, призвели до понад ста смертей, причому найжорстокіші акти насильства відбувалися в період з 18 по 20 лютого 2014 року.

Серед документованих злочинів, вчинених «помираючим» режимом, була надмірна сила, застосована службами безпеки, що призвело до загибелі понад 100 активістів Євромайдану («Небесної сотні»), поранень понад 3000 цивільних осіб і принаймні декількох сотень довільних арештів. До цих пір невідома доля трьох зниклих учасників протесту.

"Ми змушені стверджувати, що управління спеціальними розслідуваннями, які є координаційним центром Майдану, руйнуються через суперечності в законодавстві, недостатнє фінансування та конфлікти з керівництвом Генеральної прокуратури. В цьому контексті, у ряді справ, пов`язаних з подіями на Майдані, Вища рада правосуддя ігнорує неналежну поведінку суддів. Незважаючи на весь пафос високопоставлених чиновників щодо «найбільш резонансної справи незалежної України», я маю сказати відверто: ми не зможемо визначити осіб, які вчинили ці злочини, і притягнути їх до відповідальності без участі міжнародної спільноти як у процесі розслідування, так і в процесі судового розгляду”

Олександра Матвійчук, голова Центру Громадянських Свобод

В Україні колеса правосуддя дійсно поверталися поволі, незважаючи на гостру необхідність підзвітності, про що свідчать численні зусилля українського громадянського суспільства та його міжнародних партнерів, мета яких – пролити світло на ці трагічні події. Наприклад, українські НУО та міжнародні партнери, включаючи Міжнародну федерацію за права людини (FIDH), подали декілька заяв прокуророві Міжнародного кримінального суду (МУС), закликаючи відкрити розслідування справ Євромайдану та різних форм переслідування мирних демонстрантів режимом Януковича. [1]

Незважаючи на те, що Україна ще не є державою-учасницею МКС, Суд має юрисдикцію щодо злочинів, вчинених в Україні на підставі двох заяв, поданих Україною 17 квітня 2014 року та 8 вересня 2015 року, в яких Україна прийняла юрисдикцію МКС стосовно злочинів, скоєних в контексті Майданівських протестів з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а також стосовно міжнародних злочинів, скоєних в Україні з 20 лютого 2014 року. 25 квітня 2014 року прокурор МКС ініціював попередню експертизу ситуації в Україні, аби визначити, чи є достатньо підстав для розслідування.

Менш ніж через два тижні після вбивств мирних протестувальників в Києві, Україна опинилася перед новими викликами: військовою окупацією Криму Росією і збройним конфліктом на Сході України, де озброєні повстанські групи, підтримані Росією, зіткнулися з українськими військовими силами в Донецькій і Луганській областях. У звіті, опублікованому у жовтні 2015 року FIDH та її організацією-членом, Центром Громадянських Свобод (ЦГС) і переданому прокуророві МКС, представлені широкомасштабні злочини, які здійснюються збройними силами так званих Донецьких і Луганських народних республік проти цивільного населення протягом усього конфлікту. Деякі з цих злочинів можуть дорівнювати військовим злочинам або злочинам проти людства відповідно до міжнародного права.

Зовсім недавно, у вересні 2018 року, делегація FIDH та її партнерська організація з Києва - Східноукраїнський центр громадських ініціатив (EUCCI) представили прокурору МКС конфіденційний звіт на 134 сторінках про сексуальні злочини, пов’язані з конфліктом і вчинені в незаконних ізоляторах у Східній Україні, і закликали МКС розслідувати ці військові злочини та злочини проти людства.

Незважаючи на численні заяви українських політиків про важливість ефективного розслідування, прогрес щодо підзвітності протягом цих п’яти років не можна назвати значним. 8 грудня 2014 року уряд України створив спеціальний департамент у складі Генеральної прокуратури для розслідування злочинів, скоєних під час Євромайдану. За даними Управління спеціальних розслідувань, до кінця 2018 року в розслідуванні було виявлено 442 особи, залучені до злочинів проти протестуючих, більшість з яких – державні службовці. Проте, з 288 справ, направлених до суду, лише 52 привели до винесення судових рішень, у тому числі 45 вироків, і жоден колишній співробітник правоохоронних органів не був засуджений.

Окрім того, наскільки це відомо нашим організаціям, українські чи сепаратистські органи влади не намагалися розслідувати і переслідувати міжнародні злочини, включаючи сексуальні злочини, вчинені на сході України.


Примітки

[1] Див. зокрема, звіт, поданий прокурору МКС у січні 2015 року коаліцією з 13 українських організацій за підтримки FIDH та Міжнародного партнерства з прав людини (МПП).

Україна: МФПЛ і партнери вітають довгоочікуваний крок МКС до розслідування злодіянь

У своїй заяві Фату Бенсуда вказала, що її Управління прийшло до висновку про те, що «існують розумні підстави вважати … що широкий діапазон діянь, які становлять воєнні злочини та злочини проти людяності... були скоєні в контексті ситуації в Україні». Ці злочини були скоєні різними сторонами конфлікту в контексті ведення бойових дій, в Криму і в процесі затримання. «Наступним кроком в цьому процесі має бути звернення до суддів Досудової палати попереднього провадження Суду за дозволом розпочати розслідування», додала вона.

«Організації громадянського суспільства в Україні активно документували злочини, вчинені на сході України і в Криму, і подавали наповнені доказами доповіді прокурору МКС, при цьому продовжуючи моніторинг національних судових процесів. Ми вітаємо той факт, що прокурор визнає існування міжнародних злочинів в Україні і відсутність справжніх внутрішніх розслідувань і переслідувань, і сподіваємося, що дозвіл на повноцінне розслідування буде незабаром дано», сказав Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи (ХПГ).

Наші організації подали кілька комунікацій за статтею 15 до офісу прокурора МКС (OTP) за останні шість років, з проханнями про те, щоб Суд почав розслідування, останні дві були присвячені воєнним злочинам і злочинам проти людяності, скоєних стосовно осіб, позбавлених свободи, [1] та пов’язаними з конфліктом сексуальними злочинами, вчиненими в місцях незаконного позбавлення волі на сході України. [2]

Хоча Україна визнала юрисдикцію МКС стосовно міжнародних злочинів, скоєних на її території з лютого 2014 року в двох разових деклараціях, вона не ратифікувала Римський Статут, незважаючи на активну діяльність українських і міжнародних НУО, спрямовану на національні органи влади.

«Після того, як Прокурор МКС заявила про закінчення попереднього вивчення «українського кейса» і оголосила про готовність звернутися до суддів за дозволом на розслідування, саме час нагадати, що Україна досі не ратифікувала Римський Статут. І тепер, коли розслідування переходить до основної стадії, Україна має тільки зобов’язання, як країна-відправник разової декларації, і ніяких прав, які мають повноцінні учасники. Цю дивну ситуацію слід в самому найближчому часі виправити», заявила Олександра Матвійчук, голова київського Центру громадянських свобод (ЦГС).

Прокурор МКС також підкреслила у своєму оголошенні обмеження операційної спроможності Офісу Прокурора МКС, зокрема, «у зв’язку з дефіцитом і активним використанням ресурсів» і необхідністю розставляння пріоритетів при роботі Офісу Прокурора, що буде частиною обговорення з наступним обраним Прокурором.

«Для належного розслідування важких міжнародних злочинів, скоєних в Україні – й в інших ситуаціях, які будуть розглядатися МКС, – Суду потрібні належні кошти і ресурси. Замість того, щоб дозволити бюджету застоюватися, або навіть зменшуватися з року в рік, держави-учасники повинні надати Суду фінансові ресурси, необхідні для здійснення його місії і переходу від підходу, мотивованому ресурсами, до підходу, мотивованому потребами», заявила Дельфін Карленс, глава відділу міжнародного правосуддя МФПЛ.

FIDH випускає україномовний глосарій щодо сексуального та гендерного насильства

З нагоди Міжнародного дня усунення насильства проти жінок Міжнародна Федерація за Права Людини (FIDH) випускає українську версію глосарія "Сексуальне та гендерне насильство: глосарій від А до Я". Переклад українською мовою було здійснено завдяки допомозі організації-члена FIDH в Україні – Харківської правозахисної групи. Глосарій охоплює 61 важливий термін, пов’язаний із сексуальним та гендерним насильством (СГН), і освітлює контекст, в якому вчиняються такі злочини, та стандарти, яких треба дотримуватися при спілкуванні з особами, які пережили сексуальне чи гендерне насильство. Публікація доступна сімома мовами, включаючи англійську, французьку, російську, іспанську, арабську та фарсі.

Цією публікацією FIDH прагне зменшити недостатнє документування, розслідування та переслідування СГН – недолік, який частково корениться у поширеному нерозумінні цієї теми. Таким чином, Глосарій має стати практичним посібником та відправною точкою для тих, хто документує факти, розглядає судові справи, займається поширенням інформації або здійснює правозахисну діяльність у цій галузі.

Публікація також має на меті підсумовувати ключові рекомендації щодо того, що можна і чого не можна робити під час роботи з особами, які пережили СГН. Надзвичайно важливо забезпечити, щоб міжнародні стандарти – такі як принцип "не нашкодь" та конфіденційність – були досконало зрозумілі та дотримувалися всіма, хто працює з особами, що пережили СГН. Не менш важливо уникати повторної травматизації жертв, надавати належну медичну та психологічну допомогу, а також посилювати профілактичні заходи.

Публікація виходить у час, коли зростає кількість доказів сексуального насильства з боку російських військовослужбовців в Україні. Громадські організації та міжнародні агенції задокументували численні факти СГН, спрямованого проти жінок, чоловіків та дітей різного віку. Задокументовані випадки включають, але не обмежуються зґвалтуванням, примусовим оголенням, погрозами сексуального насильства та примусом бути свідками такого насильства. У кількох випадках, задокументованих Незалежною міжнародною комісією ООН з розслідування порушень в Україні, російські збройні сили вчиняли сексуальне насильство щодо полонених чоловіків і жінок, часто з примушенням до оголення за знущальними і принизливими умовами. Жертви, у тому числі діти, іноді примушувалися бути свідками цих злочинів.

Незважаючи на значну увагу з боку засобів масової інформації та на доповіді громадянського суспільства, масштаби поширення СГН в Україні все ще потребують дослідження Внаслідок травм, зазнаних постраждалими, та стигму, пов’язану з СГН, більшість жертв відмовляються розповідати про те, що відбулося. Окрім того, існуючий стан небезпеки та вимушене переселення призводять до недостатнього обліку цих злочинів.

https://www.fidh.org/IMG/pdf/atoz_a_ukr2-2.pdf

FIDH випускає україномовний глосарій щодо сексуального та гендерного насильства

@EnterYest (enteryes.com)

З нагоди Міжнародного дня усунення насильства проти жінок Міжнародна Федерація за Права Людини (FIDH) випускає українську версію глосарія "Сексуальне та гендерне насильство: глосарій від А до Я". Переклад українською мовою було здійснено завдяки допомозі організації-члена FIDH в Україні – Харківської правозахисної групи. Глосарій охоплює 61 важливий термін, пов’язаний із сексуальним та гендерним насильством (СГН), і освітлює контекст, в якому вчиняються такі злочини, та стандарти, яких треба дотримуватися при спілкуванні з особами, які пережили сексуальне чи гендерне насильство. Публікація доступна сімома мовами, включаючи англійську, французьку, російську, іспанську, арабську та фарсі.
Цією публікацією FIDH прагне зменшити недостатнє документування, розслідування та переслідування СГН – недолік, який частково корениться у поширеному нерозумінні цієї теми. Таким чином, Глосарій має стати практичним посібником та відправною точкою для тих, хто документує факти, розглядає судові справи, займається поширенням інформації або здійснює правозахисну діяльність у цій галузі.

Публікація також має на меті підсумовувати ключові рекомендації щодо того, що можна і чого не можна робити під час роботи з особами, які пережили СГН. Надзвичайно важливо забезпечити, щоб міжнародні стандарти – такі як принцип "не нашкодь" та конфіденційність – були досконало зрозумілі та дотримувалися всіма, хто працює з особами, що пережили СГН. Не менш важливо уникати повторної травматизації жертв, надавати належну медичну та психологічну допомогу, а також посилювати профілактичні заходи.

Публікація виходить у час, коли зростає кількість доказів сексуального насильства з боку російських військовослужбовців в Україні. Громадські організації та міжнародні агенції задокументували численні факти СГН, спрямованого проти жінок, чоловіків та дітей різного віку. Задокументовані випадки включають, але не обмежуються зґвалтуванням, примусовим оголенням, погрозами сексуального насильства та примусом бути свідками такого насильства. У кількох випадках, задокументованих Незалежною міжнародною комісією ООН з розслідування порушень в Україні, російські збройні сили вчиняли сексуальне насильство щодо полонених чоловіків і жінок, часто з примушенням до оголення за знущальними і принизливими умовами. Жертви, у тому числі діти, іноді примушувалися бути свідками цих злочинів.

Незважаючи на значну увагу з боку засобів масової інформації та на доповіді громадянського суспільства, масштаби поширення СГН в Україні все ще потребують дослідження Внаслідок травм, зазнаних постраждалими, та стигму, пов’язану з СГН, більшість жертв відмовляються розповідати про те, що відбулося. Окрім того, існуючий стан небезпеки та вимушене переселення призводять до недостатнього обліку цих злочинів.

Україна/Росія: Документ-позиція шляхів забезпечення відповідальності щодо злочину агресії

Вступ

24 лютого 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін оголосив про початок так званої спеціальної воєнної операції. Незабаром після цього російські війська вторглися в Україну, у тому числі з території Республіки Білорусь із так званою проголошеною метою «демілітаризації» та «денацифікації» країни. Із самого початку конфлікт характеризувався масовими порушеннями Росією норм міжнародного гуманітарного права, включаючи атаки проти цивільного населення, невибіркові атаки на цивільні райони, руйнування цивільних об’єктів, вбивства та жорстоке поводження з цивільними особами на окупованих Росією територіях, а також депортацію тисяч представників українського цивільного населення до Росії. За невичерпними даними, з початку повномасштабного вторгнення було вбито понад 8 900 осіб i 15,400 поранено; [понад 8 мільйонів людей були змушені покинути країну].

Хоча Російська Федерація розпочала ведення війни в Україні у 2014 році, повномасштабне вторгнення 2022 року є новою навмисно запланованою атакою безпрецедентної жорстокості та актом агресії відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй (ООН). 2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів ухвалила Резолюцію щодо засудження агресії Російської Федерації проти України, а також протиправної участі Республіки Білорусь в агресії Російської Федерації.

Саме на цьому тлі адвокат-міжнародник Філіп Сендс через чотири дні після вторгнення Росії до України у 2022 році запропонував, створити спеціальний трибунал щодо злочину агресії. Подальші обговорення щодо створення спеціального трибуналу велися переважно на академічному та дипломатичному рівнях, зосереджуючись головним чином на правових та політичних питаннях. FIDH із занепокоєнням відзначає, що ці обговорення та консультації здебільшого залишили осторонь найважливіших зацікавлених сторін – українські організації громадянського суспільства та постраждалі громади.

Притягнення до відповідальності за вчинення злочину агресії

Міжнародні договори та інші документи, які містять положення заборони збройної агресії, включаючи Статут ООН і резолюцію 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН, традиційно були адресовані державам. Однак лише після Другої світової війни Нюрнберзький і Токійський трибунали визнали злочин агресії злочином, що тягне за собою індивідуальну кримінальну відповідальність. Сьогодні злочин агресії закріплено у статті 8 bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) поряд з іншими трьома найтяжчими злочинами, а саме геноцидом, злочинами проти людяності та воєнними злочинами.

2 березня 2022 року МКС розпочав розслідування щодо ситуації в Україні. Проте Суд не має юрисдикції щодо російської агресії через особливий юрисдикційний режим: відповідно до статті 15 bis (5) Римського статуту, МКС не може здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії, якщо злочин було вчинено на території або громадянами держави, яка не є державою-учасницею Римського статуту. Оскільки ні Росія, ні Україна не ратифікували Римський статут (Україна визнала юрисдикцію МКС відповідно до статті 12(3)), МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії в цій ситуації. Єдиний існуючий варіант у рамках Римського статуту – передача ситуації Радою Безпеки ООН відповідно до статті 15 ter Статуту – на практиці неможливий через право вето Росії в Раді. Таким чином, наразі жоден міжнародний механізм не має юрисдикції для розслідування, судового переслідування або покарання членів російського та білоруського керівництва за ймовірний злочин агресії.

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації пропозиція про створення спеціального трибуналу була швидко схвалена та винесена на міждержавне обговорення українським урядом, і з того часу її підтримали Європейський парламент, Європейська рада, Парламентська асамблея Ради Європи, та НАТО. Однак це питання викликало занепокоєння серед неурядових організацій, держав (зокрема незахідних) та науковців.

У триваючих правових дебатах були запропоновані такі три основні моделі:

 1) Створення спеціального ad hoc міжнародного трибуналу, за угодою між Україною та ООН від імені Генеральної Асамблеї ООН або між Україною та іншою міжнародною організацією, такою як Рада Європи. Здається, ця пропозиція замінила початкову пропозицію створити трибунал у стилі Нюрнберга на основі договору виключно між державами. Рішення спеціального ad hoc міжнародного трибуналу мали б символічну та авторитетну вагу, і це, можливо, подолало б як особистий, так і функціональний імунітет, який захищає діючих глав держав і дипломатів від судового переслідування у національних юрисдикціях. Однак ця модель піддавалася критиці за відсутність легітимності та підтримки з боку незахідних держав, сприяння вибірковому правосуддю та послаблення авторитету МКС.

 2) Створення гібридного трибуналу, підтриманого Генеральною Асамблеєю ООН, інтегрованого в правову систему України, який діятиме на основі українського національного законодавства та міжнародного права. Цій моделі наразі віддавали перевагу кілька західних держав і США, її було б легше створити, ніж суто міжнародний трибунал, вона могла б мати багато переваг у частині зміцнення української системи правосуддя та забезпечення інтересів потерпілих. Однак Конституція України прямо забороняє створення «надзвичайних і спеціальних судів» і не може бути змінена, поки діє воєнний стан. Хоча гібридний трибунал міг би подолати питання імунітету і мати довгострокові переваги для української системи правосуддя та суспільства, він може зіткнутися з іншими практичними проблемами та може сприйматися як такий, що матиме виклики неупередженості, навіть маючи у собі міжнародний компонент.

 3) Поправка до Римського статуту, з метою застосування звичайного юрисдикційного режиму МКС відповідно до статті 12 Римського статуту до злочину агресії та/або отримання дозволу передати справи до МКС Генеральною Асамблеєю ООН, щоб Суд міг здійснювати правосуддя щодо злочину агресії, вчиненого російським керівництвом. Хоча ця модель є універсальною та системною відповіддю на безкарність, на практиці для внесення змін до Статуту потрібна кваліфікована більшість у сім восьмих. Крім того, навіть якби така поправка була прийнята, залишається сумнівним, чи зможе МКС здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресіїі із зворотньою темпоральною дією.

FIDH рішуче наголошує, що створення будь-якого нового механізму правосуддя має ґрунтуватися на змістовних консультаціях із громадянським суспільством та постраждалими громадами, а також слугувати потребам та інтересам жертв і потерпілих.

Консультації FIDH з українськими організаціями громадянського суспільства

Щоб краще зрозуміти позиції українських організацій громадянського суспільства та запропонувати конфіденційну платформу для обміну з колегами та експертами міжнародного права, FIDH організувала консультації щодо створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії. 30 березня 2023 року представники понад 15 українських організацій громадянського суспільства, які входять до двох великих правозахисних коаліцій в Україні, а саме коаліції «5 ранку» та «Трибунал для Путіна», зустрілися віртуально. Інтерактивний діалог проходив за правилами Chatham House.

Обговорення було поділено на дві тематичні сесії: перша сесія була зосереджена на оцінці потреб потерпілих у правосудді, а під час другої сесії учасники обговорили переваги, недоліки та виклики трьох запропонованих «моделей трибуналів».

Загалом консультації продемонстрували, що серед учасників та експертів немає чіткого консенсусу щодо того, яка модель краще зможе відповідати потребам потерпілих у правосудді. Деякі представники неурядових організацій підтримали думку експертів про те, що гібридну модель буде «легше» та швидше запровадити та що вона може використовувати переваги існуючої в Україні судової системи. Такий трибунал міг би також бути більш географічно наближеним до потерпілих, і, таким чином, розширити охоплення громад потерпілих, а тому має шанс вважатися потерпілими як більш легітимний. Слід зазначити, що учасники підтримали думку про те, що цей гібридний трибунал має ширшу предметну юрисдикцію: він повинен мати юрисдикцію не лише щодо злочину агресії, але й щодо інших міжнародних злочинів, таких як злочини проти людяності, воєнні злочини та геноцид, деякі з яких досі не криміналізовані українським законодавством. На противагу цьому інші експерти та учасники закликали до створення суто міжнародного трибуналу, підтриманого ООН та іншими міжнародними організаціями та державами, обгрунтовуючи свою точку зору так званим сильним символічним — «Нюрнберзьким» — ефектом, все ще значним браком довіри українського населення до української системи правосуддя, правові переваги щодо питання імунітету та для уникнення перешкоди, що випливає із прямої заборони створення спеціальних судів, закріпленої в Конституції України.

Хоча чітких переваг щодо того, яка модель краще відповідала б потребам потерпілих наведено не було, учасники загалом погодилися, що участь ООН, особливо Генеральної Асамблеї ООН, є бажаною та надасть трибуналу необхідну легітимність. Крім того, учасники зазначили, що трибунал у справах щодо злочину агресії повинен буде орієнтуватися на людиноцентриський підхід та мати в основі забезпечення інтересів потерпілих. Це має включати значущу та постійну взаємодію з потерпілими, враховуючи уникнення або мінімізацію ризиків повторної травматизації, а також надання підтримки, доступу до провадження та захисту прав потерпілих під час самого судового провадження. Крім того, учасники підтвердили важливість відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, заподіяної потерпілим, і наголосили на необхідності створення прозорого, доступного та орієнтованого на потерпілого механізму відшкодування.

Оскільки міжнародне кримінальне провадження може тривати десятиліттями, є очевидною нагальна потреба у зміцненні та підтримці української судової системи, яка наразі розглядає понад 75 000 справ про вчинення воєнних злочинів та, ймовірно, розглядатиме більшість кримінальних справ у провадженнях про вчинення воєнних злочинів. Для кращого забезпечення потреб потерпілих у правосудді, на думку одного з експертів, важливо здійснити реформу національного кримінального законодавства України, яке наразі не забезпечує належну конфіденційність потерпілим, зміцнити систему захисту потерпілих та свідків, а також надати технічну підтримку слідчим органам. Загалом учасники погодилися з тим, що для задоволення потреб потерпілих у правосудді необхідно застосувати комплексний підхід.

Висновки та рекомендації

Беручи до уваги, що створення трибуналу щодо злочину агресії, який міг би розслідувати акти агресії вчинені російським та білоруським керівництвом, запровадило б історичний прецедент у боротьбі з безкарністю, ми у FIDH твердо переконані, що необхідно подбати про те, щоб трибунал взяв за основу людиноцентриський підхід, орієнтований на забезпечення прав та інтересів потерпілих, гарантуючи їх право на правду, відновлення справедливості та забезпечення належного відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, FIDH:
 1) Рішуче підтримує створення кримінального трибуналу, уповноваженого розслідувати та здійснювати правосуддя щодо російського та білоруського керівництва за злочин агресії, вчинений проти України, незалежно від їх повноважень;

 2) Підкреслює важливість участі ООН, зокрема, Генеральної Асамблеї ООН у створенні та діяльності такого механізму притягнення до відповідальності;

 3) Основні моменти

 необхідність забезпечення прозорого, інклюзивного підходу із орієнтацією на захист інтересів потерпілих на всіх етапах створення трибуналу та здійснення ним правосуддя, зокрема шляхом прямих консультацій з українським громадянським суспільством, особливо із тими організаціями, які представляють права та інтереси потерпілих; і

 необхідність забезпечення прозорого та доступного механізму відшкодування для потерпілих;

 4) Підкреслює необхідність гарантування того, щоб трибунал співпрацював із нещодавно створеним Міжнародним центром з переслідування злочину агресії проти України (ICPA) та доповнював розслідування, які проводить МКС, а також не підривав мандат МКС щодо розслідування ймовірних справ про воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид;

 5) Закликає всі Держави
 продовжувати підтримку зміцнення української системи правосуддя;
 підтримати створення кримінального трибуналу щодо злочину агресії проти України; і
 сприяти та рішуче підтримувати створення належно дієвих механізмів, компетентних для судового переслідування осіб, які вчинили злочин агресії, незалежно від місця вчинення злочину, особливо шляхом ратифікації Римського статуту та поправок до нього від 2010 року; та

 6) Закликає всі Держави-Учасниці Римського статуту внести зміни до статті 15 bis, з метою розширення юрисдикції МКС для можливості поширення на майбутні потенційні випадки агресії.

Рішення Міжнародного суду щодо відповідальності Росії за злочини, скоєні в Україні

Париж, Брюссель, Київ, Харків, 6 лютого 2024 року . 2 лютого 2024 року Міжнародний суд ООН виніс рішення щодо попередніх заперечень у справі щодо звинувачень у геноциді згідно з Конвенцією про запобігання та покарання за злочин геноциду, (Україна проти Російської Федерації), за участю 32 держав. У своєму рішенні Міжнародний суд одноголосно відхилив процесуальні заперечення Росії, постановивши, що Суд має юрисдикцію вирішувати по суті, чи несе Україна відповідальність за вчинення геноциду в Донецькій і Луганській областях у порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. FIDH, Центр громадянських свобод (ЦГС), Харківська правозахисна група (ХПГ) та Антидискримінаційний центр «Меморіал» (АДЦ «Меморіал») вітають це рішення та наголошують на важливості здійснення провадження щодо розгляду таких претензій щодо питання зворотної відповідності дотримання Конвенції у світлі антиукраїнської пропаганди та мови ненависті, що поширюється російськими офіційними особами та державними ЗМІ.

Однак МК підтримав заперечення Росії щодо предметної юрисдикції 12 проти 4 голосів, постановивши, що неправдиві звинувачення в геноциді та подальша агресія Російської Федерації не підпадають під дію Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Це рішення викликає серйозне занепокоєння щодо тлумачення та застосування міжнародного права в складних геополітичних контекстах.

Виконуючий обов’язки віце-президента Міжнародної федерації прав людини (FIDH) Павло Сапелка заявив: «Хоча ми поважаємо судовий процес Міжнародного суду, це рішення потенційно звужує сферу застосування Конвенції про геноцид і ставить під сумнів здатність міжнародного співтовариства боротися з серйозними порушеннями прав людини. Це також підкреслює необхідність постійної еволюції та адаптації міжнародного права для ефективного захисту прав людини у все більш складному глобальному ландшафті».

«Це рішення Міжнародного суду від 2 лютого підкреслює необхідність постійної оцінки та адаптації міжнародного права, включаючи тлумачення Конвенції про геноцид, для ефективного вирішення глобальних викликів, аби уникнути обмеження можливості боротьби з міжнародними злочинами. Громадянське суспільство продовжуватиме ретельно відслідковувати розвиток подій у цій справі та виступати за дотримання та захист прав людини», – наголосив Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи (ХПГ).

31 січня 2024 року Міжнародний суд виніс знакове рішення у справі «Україна проти Росії» щодо застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (МКБФТ) і Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (МКЛРД). Незважаючи на те, що Суд відхилив більшість звинувачень, висунутих українською стороною, наші організації вітають визнання Міжнародним судом серйозних і постійних порушень, скоєних Російською Федерацією, включаючи непроведення розслідування фінансування тероризму та придушення української мови та культури в Криму. Суд встановив, що Російська Федерація не виконала своїх зобов’язань за МКБФТ, не вживши належних заходів для розслідування фінансування тероризму. Більше того, рішення Суду про те, що Російська Федерація порушила певні зобов’язання згідно з МКЛРД, зокрема щодо освітніх прав україномовної громади в Криму, хоча вони й обмежені, є значним визнанням важливості захисту прав меншин та культурної самобутності.

«Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації висвітлив питання порушення прав кримських татар, у тому числі в культурному, мовному та політичному аспектах, а також етнопрофільні репресії щодо них. Однак ці питання були розглянуті Судом лише частково», – зазначила Стефанія Кулаєва, керівниця Центру протидії дискримінації «Меморіал»: «Хоча Суд визнав порушення прав українців на освіту в Криму, подібні до порушень кримськотатарської громади, як-от закриття шкіл і дитячих садків, вказуючи на модель расової дискримінації, однак ці питання залишились не повністю розглянуті».

«Відверто негативних наслідків цього неоднозначного рішення Міжнародного суду ООН від 31 січня немає», – заявила Олександра Матвійчук, керівниця Центру громадянських свобод (ЦГС), віце-президент Міжнародної федерації прав людини (FIDH). «Україна нічого не втратила. Окрім наших очікувань, які не виправдалися. Україна має продовжувати правову боротьбу, зосереджуючись на більш ретельній підготовці та покращенні збору доказів про порушення прав людини та злочини, вчинені Російською Федерацією в Україні. Такий підхід прокладе шлях до майбутніх правових перемог та захисту справедливості».

Тому FIDH та її організації-члени закликають Росію діяти відповідно до її міжнародних зобов’язань, а також закликають держави в усьому світі вжити негайних і конкретних заходів, щоб притягнути до відповідальності винуватців міжнародних злочинів і запобігти подальшому скоєнню серйозних порушень прав людини в Україні, включно з фінансуванням тероризму та расовою дискримінацією.

Медведєв, Соловйов, Сімонян та інші російські пропагандисти обвинувачуються у мові ворожнечі як злочині проти людяності

Париж, Київ, Гаага, 6 червня 2024 року. Сьогодні Міжнародна федерація прав людини (FIDH) направила подання відповідно до статті 15 Римського статуту до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), звертаючи увагу Суду до злочинного характеру мови ворожнечі у російських медіа, що сприяла міжнародним злочинам в Україні, бажаючи переконати Офіс прокурора подати клопотання про видачу ордерів на арешт.

Подання стосується Дмитра Медведєва, колишнього президента і нинішнього заступника голови Ради безпеки Російської Федерації; Володимира Соловйова, ведучого популярної телепрограми на державному телеканалі Росія-1; Маргарити Симоньян, головного редактора Russia Today; Дмитра Кисельова, керівника державної медіагрупи Росія Сьогодні; і Сергія Мардана, популярного радіо- та телеведучого. Усі вони брали участь у ненависницькій кампанії проти українських цивільних, заохочуючи та сприяючи воєнним злочинам та іншим звірствам Росії. FIDH та її партнери також вважають, що Олексій Громов, перший заступник керівника Адміністрації президента, несе відповідальність за ті самі дії як керівник, який або віддав наказ про їх вчинення, або дозволив вчинити такі дії.

Сприяння скоєнню інших міжнародних злочинів

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року з’явилися вагомі докази численних звірств, скоєних російськими збройними силами. Масові вбивства в Бучі, катівні в Херсоні, примусове переміщення цивільних осіб до російських в’язниць та інші ймовірні міжнародні злочини супроводжувалися і потенційно посилювалися риторикою, яку використовували російські публічні особи. Починаючи з 2014 року, і особливо після широкомасштабного вторгнення, заклики до знищення України та репресій проти українців, які виступають проти російської агресії, принизливі висловлювання, що представляють їх як "нацистів", та інші форми мови ворожнечі регулярно поширюються на державних телеканалах, радіо та в соціальних мережах.

"Щодня українці гинуть від російських бомб, українських цивільних в окупації затримують і катують, українських дітей депортують до Росії, і все це тому, що Росія хоче зробити їх частиною "русского мира", - заявила Олександра Матвійчук, віцепрезидент FIDH та голова Центру громадянських свобод. "Ці грубі порушення прав людини були б неможливі без дегуманізуючої кампанії російських пропагандистів, які так само винні, як і ті, хто натискає на спускові гачки, вбиваючи українських цивільних".

Стаття 15 Римського статуту дозволяє Прокурору МКС отримувати від неурядових організацій інформацію про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду, і вирішувати, чи відкривати розслідування або зосередитися на конкретному злочині. Подання FIDH має на меті продемонструвати, що мова ворожнечі Медведєва, Соловйова, Симоньян, Кисельова і Мардана є переслідуванням, злочином проти людяності, відповідно до статті 7 Римського статуту. Воно також обґрунтовує відповідальність Громова за те, що він або наказав, або дозволив вчинити такі дії, відповідно до статей 25 і 28 Статуту.

"Риторика ненависті відіграла вирішальну роль у злочинній кампанії Росії в Україні, - зазначає Ілля Нузов, керівник міжнародної правозахисної програми FIDH. "Наші організації вважають, що в контексті злочинів проти людяності мова ворожнечі є окремим злочином, який заслуговує на більш пильну увагу з боку Міжнародного кримінального суду. Наше подання містить достатньо доказів, що підтверджують необхідність подальшого розслідування цих дій і, зрештою, видачі ордерів на арешт.

Для цього подання FIDH проаналізувала понад 2 000 відеофрагментів із заявами ймовірних винуватців, зробленими в період з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2024 року. З цією метою FIDH та її партнери, які подали заяву, співпрацювали з Українським військовим архівом та Відділом цифрової верифікації Ессекського університету. У 110-сторінковому Поданні було виявлено понад 300 висловлювань, які становлять мову ворожнечі, що рівнозначно до злочину проти людяності у формі переслідування. Сторони, що подали заяву, підготували список запитань і відповідей, в якому узагальнили свої висновки, причини подання цієї заяви та наші основні вимоги.

Подання до Міжнародного кримінального суду було підготовлено за підтримки Європейського Союзу у межах проєкту “Документування міжнародних злочинів, вчинених збройними силами Росії після повторного вторгнення в Україну”.